Поради батькам

4 травня - День боротьби з цькуванням, або Міжнародний день протидії булінгу.

Наразі тисячі людей вимушені перебувати в укриттях, щоб врятуватися від обстрілів у зоні активних бойових дій. Експерти ЮНІСЕФ підготували поради, як підтримати дітей у стресових ситуаціях та допомогти їм подолати тривогу та страх.

Що батькам потрібно говорити та робити, аби дитина почувалася спокійно?

• «Стресостійке дитинознавство» - практична та помічна брошура Світлани Ройз. Вона зібрала в одному місці те, що може знадобитись дорослим, поруч з якими є діти. Теорія, ігри, практичні знання. Для підтримки всіх батьків - вчителів - опікунів.

https://bit.ly/Дитинознавство

• Сайт Центру здоров’я та розвитку «Коло сім’ї»: корисні інфоресурси для батьків

https://k-s.org.ua/resources/

                 «Вплив жахів на психіку дитини»                (порадник)
     Страх є найбільш небезпечною емоцією, адже порушує адаптаційні можливості дитини і з часом може призводити до емоційної нестабільності, надмірної тривожності, постійного напруження, дратівливості, агресивності і навіть депресії. Схильність до переживання, тривоги проявляється ще в ранньому дитинстві і своїм корінням сягає стосунків матері та дитини.

ЧОГО БОЯТЬСЯ ДІТИ 
На малюків першого року життя вкрай негативно впливає розлука з матір’ю. Небезпечним є навіть тимчасове позбавлення дитини материнської опіки. Діти лякаються гучних незрозумілих звуків, бояться невідомих предметів, темряви. Уже з 7 місяців діти проявляють хвилювання через відсутність матері та брак емоційного контакту з нею. Це призводять до втрати довіри до оточуючих і стає основою формування страхів у дітей, особливо в емоційно чутливих.

Деякі діти в дошкільному чи молодшому шкільному віці страждають на нічні страхи. Часто дітям сниться, що їх хтось наздоганяє, ловить, а вони не можуть захиститися. У такому разі йдеться про страх полишеності чи розлуки, покарання. Епізоди нічних жахів трапляються у 4% дітей дошкільного віку. Початок їх характерний для 3–7 років. Дитячі страхи часто починаються зі страху темряви і самотності. Вони можуть загострюватися і спостерігатися до 5–6 років. Дитина вимагає, щоб світло залишали ввімкненим. Після 3-х з половиною років у деяких дітей з’являється страх перед дикими тваринами. До 5–6 років (особливо у дівчаток) виникає страх, що під ліжком сховалась якась небезпечна людина. У 6 років діти лякаються тіней або привидів, у яких вбачають злодіїв, убивць.

Деякі діти панічно бояться припуститися помилки, коли готують уроки чи відповідають біля дошки, лякаючись осуду батьків, які, ймовірно, педантично перевіряють кожне слово. І при цьому постійно дорікають дитині, паралізуючи її волю. У середньому страхів більше у дівчаток, ніж у хлопчиків, через їхню більшу чутливість. Часті захворювання впливають на вразливість дитини щодо страху. У школярів страхів менше, ніж у дошкільнят.

ЗВІДКИ БЕРУТЬСЯ СТРАХИ 
Якщо дитині не вистачає упевненості в тому, що мама любить її, чи в тому, що у потрібний момент вона опиниться поруч, у неї може з’явитись тривога чи страх того, що з мамою щось трапилося.

Діти легко «заражаються страхами», і фобії можуть бути «засвоєні» від інших членів родини. Часто несвідомо батьки створюють тенденцію до розвитку страху, неодноразово застерігаючи дитину, щоб вона чогось боялася. Нерідко батьки свідомо лякають дітей хворобами, інфекціями, лікарями, уколами. Непомітно можна посилювати готовність до розвитку страху, якщо у присутності дітей згадувати про хвороби, біль, операції. Діти надто чутливі до таких розповідей.

Інколи страх нагнітають страшні історії та казки, що викликають у вразливих дітей тривогу (особливо перед сном). Страхи можуть бути і результатом власного досвіду дитини (наприклад, страх собак).
Коли дитячі страхи хворобливо загострені і зберігаються тривалий час, то це є ознакою неблагополуччя, свідчить про фізичну і психічну ослабленість дитини, про неправильну поведінку батьків, конфліктні стосунки в сім’ї.

Без підтримки батьків дитина, яка почуває страх, стає плаксивою. Страх, підсилюючись, породжує інші страхи й може призвести до невротичного розладу, до з’яви таких негативних звичок у дітей, як заїкання, смоктання пальця, висмикування волосся і т. п. Варто пам’ятати, що страх як негативна емоція ослаблює і невротизує особистість та нерідко стає поштовхом до серйозніших психічних розладів.

ДИТЯЧІ СТРАХИ ЛІКУЙТЕ ЛЮБОВ’Ю

Особливо важливим для дитини у всі періоди її розвитку є позитивний емоційний контакт із батьками. Це є основою психічного здоров’я дитини. Аби впливати на дитину і допомогти їй позбутися страхів, слід знати і розуміти причини появи страхів.

Щоб не нагнітати страхів, зменшувати їхній рівень, необхідно:
* насамперед, любити дитину і приймати її такою, яка вона є;
* оберігати від страхів, викликаних сімейними конфліктами, батьківською неувагою, відсутністю любові;
* визнавати дитячі страхи, проявляти увагу і розуміння, допомагати дитині їх позбуватися;
* створювати психологічно безпечний для дитини простір у родині та в соціумі;
* терпляче пояснювати незрозумілі речі;
* не принижувати гідність дитини частими покараннями;
* не ставити до дитини завищених вимог та непосильних навантажень;
* формувати та постійно підтримувати позитивну самооцінку дитини;
* не заражати дитину страхом та перебільшеними застереженнями щодо навколишнього світу.                                                            

Як захистити себе і свій організм від стресу? Життя без стресових ситуацій неможливе. І у стресових ситуаціях варто знати як захистити себе від їх наслідків. Останнім часом життя сучасної людини невіддільно пов’язане із стресом. Багато людей плутає справжній зміст цього слова, вважаючи стресові ситуації такими, що шкодять як фізичному, так і психічному здоров’ю. Спробуємо розібратися в феномені стресу, причинах його виникнення та з методами боротьби або захисту.
Стрес – це універсальна, неспецифічна реакція організму на пошкодження. Це біологічне визначення стресу. Стрес можна розглядати як характеристику стану організму при навантаженнях і в процесі переборення цих навантажень. Психологи розрізняють зовнішні і внутрішні впливи на організм, які можуть викликати стреси. До зовнішніх може належати будь-що: шум, запах, травми, спеку і ін. До внутрішніх – страх, конфлікт, турботи ін. На всі ці причини людський організм реагує порушенням рівноваги. А, як відомо, усіляка відсутність балансу має відновлюватись. Ось організм і пристосовується до умов, що виникли (адаптується). Але стрес може проявляти себе з позитивної сторони (еустрес): організм мобілізується, приймає конструктивні рішення, так і з негативної (дистрес): відбувається руйнування, рішення приймаються деструктивні. Стреси можуть бути сильними або слабкими, довготривалими або короткочасними. З наслідками короткотривалого і слабкого стресу більшість людей в змозі справитися самі. Проте сильні і тривалі стреси та їх наслідки здатні серйозно нашкодити, тому в таких випадках потрібна допомога спеціалістів (психотерапевтів чи психіатрів).
Які ознаки стресу? По-перше, це небезпека

подій, що виходять далеко за норми звичайного людського життя. Сюди можна віднести раптову смерть близьких, крадіжку, катастрофу, нещасні випадки і ін. По-друге, дефіцит необхідної інформації: хтось когось чекає і хвилюється, має щось статися, але невідомо що і т.д. Виникнення стресу у найбільш типових ситуаціях можна передбачити. Наприклад, стрес під час екзаменів, на прийомі у керівника, в суді ін.
Як захиститись від звичайних стресів? Звичайно, підключайте розум і мудрість, якщо володіти знанням предмету, стресу на екзамені можна уникнути. Якщо продумати кілька варіантів розвитку подій, контролювати емоції, мати інформацію про керівника (його смаки, настрій, симпатії), можна обійтися без стресових ситуацій. Знання своїх прав допоможе спокійно пережити зустріч в суді. Корисно максимально відгородити себе від факторів раптовості і дефіциту інформації. Грабіжники, гадалки починають „працювати” з психологічної атаки, щоб ввести жертву у стан, подібний стресу. Якщо ви не знаєте, як себе вести в таких ситуаціях, краще взагалі не вступати у контакт. Стрес в сім’ї виникає при раптовому порушенні стосунків між її членами. Саме тому стосунки в сім’ї мають бути відкритими, чесними. Частими бувають стреси на виробництві. Кращим засобом від таких ситуацій є глибокі знання, досвід, висока професійна підготовка. Профілактика стресів на вокзалах, аеропортах – чітке дотримання розкладу руху, максимально точне дотримання інструкцій. Бажано завжди мати запас грошей і часу на будь-який випадок. Популярними засобами виходу із стресу сучасності стали алкоголь, цигарки, наркотики, „безпечний секс”, деструктивна музика. Проте таке зняття стресу одними сприяє розвитку стресу у інших – близьких людей. Що насправді потребує людина,

яка знаходиться в стресовому стані? •Усунення небезпеки і інформації про ситуацію. •Наявність стратегій поведінки, що можуть врятувати. У боротьбі зі стресом можна обрати дві стратегії – боротьбу і втечу. В залежності від того, що підходить конкретно вам, і обирається лінія поведінки. •Вміння відновити в думках і вчинках конструктивність. Для відновлення певної конструктивності людині, в першу чергу, необхідно розібратись самій в собі, в тому, що відбувається. Треба відмовитись від свідомого обману самого себе. Будь-яка людина може боротися проти руйнівного впливу обставин на психіку і духовне здоров’я. Можна заручитися підтримкою близьких людей, які допоможуть відшукати сили для боротьби з обставинами. Кожен свідомо може відмовитись від вживання алкоголю, тютюну та наркотиків. •Звернення до спеціаліста, який допоможе відновити порушення психічної, нервової, ендокринної систем, що виникли при стресі. •Забезпечення організму речовинами, які необхідні для утворення енергії, а також відновлення ушкоджених клітин. Отримання певного задоволення, але нормальними, корисними для душі і тіла способами. Стресові ситуації можуть виникнути у будь-якій ситуації, але готовність до їх переборення завжди допоможе мобілізувати всі сили і знайти конструктивний вихід з положення.

 

Кожен з батьків коли - небудь обов'язково стикався з цим, не самим приємним моментом з життя дитини - істерикою. Губи затремтіли, на очах з'явилися сльози. почувся несамовитий крик. І потім кілька  хвилин (а іноді й довше) - усе на одній і тій же високій ноті. Таке може вивести з себе  не  тільки ласкаву й люблячу маму, але і вічно незворушного і спокійного тата.                                                           А якщо істерика трапилася  в людному місці (к5афе, магазин, дитячий  майданчик), то ефект збільшується в багато разів. Але давайте не будемо виходити із себе, а замість цього спробуємо розібратися спочатку в причинах такої поведінки дитини.                                                                                       По - перше, дитина  в більшості випадків не хоче і не вміє чекати. Всі бажання, які у неї з'явилися, їй  хочеться реалізувати негайно. А дуже часто це неможливо. І ми з вами це розуміємо. А от дитина - ні. Вона розуміє тільки те, що рішенням батьків її бажання залишилися невиконаними.                                                     По - друге, дитина не завжди може  сформулювати те, що їй хочеться. Це особливо характерно для дітей 2-3 років. Звичайно, якщо  дитині хочеться сік чи цукерку, то проблем виникає. Але часто потреби дитини можуть випереджати її розмовні здібності. У результаті батьки не розуміють, чого хоче їхнє чадо, зате чадо розуміє, що йому  знову відмовили. І знову істерика.                               Ситуацій, в яких  починається істерика може бути дуже і дуже багато, але суть весь час залишається однією і тією ж - бажання дитини не були виконані.Так що ж робити? Кидатися виконувати всі мислимі і немислимі бажання дитини? Цікаво. Навіть у тому випадку, якщо у вас є можливість виконати всі її забаганки, не варто цього робити під тиском істерики. Дитина дуже швидко зрозуміє, що це хороший спосіб управління батьками, і тоді вам доведеться витримувати такі бурхливі прояви , нові бажання ще дуже і дуже довго.

Абетка виховання

1. Відповідайте на запитання дитини терпляче і чесно.
2. Сприймайте запитання і висловлювання дитини всерйоз.
3. Надайте дитині кімнату або куток лише для її справ.
4. Знайдіть місце, де дитина змогла б показувати свої роботи і досягнення.
5. Не лайте дитину за безладдя на столі, якщо це пов'язано з її творчим процесом.Проте вимагайте робити лад після закінчення роботи.
6. Покажіть дитині, що її люблять і приймають, безперечно, такою, якою вона є, а не за її успіхи і досягнення.
7. Доручайте своїй дитині посильні справи і турботи.
8. Допомагайте їй будувати власні плани й ухвалювати рішення.
9. Допомагайте їй поліпшувати результати своєї роботи.
10. Беріть дитину в поїздки цікавими місцями.
11. Допомагайте дитині спілкуватися з ровесниками різних культурних середовищ.
12. Не порівнюйте свою дитину з іншими, вказуючи при тому на її недоліки.
13. Не принижуйте свою дитину, не давайте їй відчути, що вона гірша за вас.
14. Привчайте дитину мислити самостійно.
15. 3абезпечте дитину книжками, іграми та іншими потрібними їй речами для улюблених занять.
16. Спонукайте дитину придумувати історії і фантазувати. Робіть це разом із нею.
17. Привчайте дитину з малих, років до регулярного читання.
18. Уважно ставтеся до її потреб.
19. Залучайте дитину до спільного обговорення загальних сімейних справ.
20. Не дорікайте дитині за помилки.
21. Хваліть за будь-які успіхи.
22. Учіть її спілкуватися з дорослими будь-якого віку.
23. Розробляйте практичні експерименти, що допомагають дитині
більше дізнаватися.
24. Не забороняйте дитині бавитися з усяким непотребом - це стимулює її уяву.
25. Спонукайте дитину знаходити проблеми і потім розв'язувати їх.
26. Хваліть дитину за конкретні вчинки й успіхи і робіть це щиро.
27. Не обмежуйте теми, цікаві для дитини.
28. Давайте дитині можливість самостійно приймати рішення і
нести відповідальність за них.
29. Допомагайте стати особистістю.
30. Допомагайте знаходити варті уваги телепрограми і радіопередачі.
31. Розвивайте в дитині позитивне сприйняття її можливостей.
32. Заохочуйте максимальну незалежність від дорослих, не втраючи при тому поваги до них.
33. Вірте у здоровий глузд вашої дитини і довіряйте їй.
34. Намагайтеся, щоб основну частину роботи, за яку взялася ваша дитина, вона виконувала самостійно, навіть якщо ви не впевнені в позитивному кінцевому результаті. Дайте дитині таку можливість.
35. Ведіть щоденник спостережень за розвитком вашої дитини й аналізуйте процес розвитку.

П'ять основних правил якими варто керуватися у вихованні дошкільнят 

Менше сварити - більше хвалити!
Менше карати - більше любити!
Менше вимог - більше послідовності!
Менше скарг - більше життєлюбства!
Менше погроз -більше радості!

Поради батькам

1. Навчіть вашу дитину, що вона має право сказати "Ні” будь-якому дорослому, якщо відчує витікаючу від нього небезпеку.
2. Навчіть свою дитину голосно кричати "Це не моя мама!” (Або "Це не мій тато!”). Якщо хтось спробує схопити його. Це приверне увагу оточуючих і відлякає злочинця.
3. Навчіть вашу дитину повідомляти вам, куди вона іде, коли збирається повернутися і дзвонити по телефону, якщо несподівано плани зміняться.
4. Намагайтеся САМІ забирати дитину з дитячого садка або школи. Якщо за ним прийде хтось інший, попередьте про це заздалегідь вихователя або шкільного вчителя.
5. Придумайте пароль для вашої дитини і навчіть його ніколи не сідати в машину до незнайомої людини і нікуди не йти з ним, якщо він не знає пароль.
6. Переконайте вашу дитину в тому, що гуляти в компанії друзів набагато безпечніше, ніж одній, особливо в пізній час. Злочинця завжди привертає самотньо гуляюча дитина.
7. Навчіть вашу дитину користуватися телефоном-автоматом (включаючи міжнародний). Номери домашнього телефону, телефонів батьків, телефонів служб допомоги (101, 102, 103, ), він повинен знати напам’ять. Навчіть вашу дитину дзвонити з мобільного телефону на короткі номери (112).
8. Фотографуйте вашу дитину не рідше одного разу на рік, а наявний у вас опис зовнішності і особливих прикмет дитини допоможе вам в тому випадку, якщо вона загубиться чи буде викрадена.
9. Якщо ваша дитина виїжджає за кордон (на відпочинок, на лікування, на конкурс, олімпіаду і т.д.), їй необхідно мати при собі закордонний паспорт. Всі документи, необхідні для оформлення паспорта, батьки САМІ (нікому не доручаючи) повинні представити в паспортно-візовий відділ.
10. Будьте такими батьками, яким дитина зможе розповісти про все, що з нею трапиться. Дитина повинна бути впевнена в тому, що ви завжди будете любити її і ніколи не перестанете шукати, якщо вона загубиться чи буде викрадена.

Коли не можна карати і сварити 

1. якщо дитина хвора;
2. якщо дитина не зовсім одужала після хвороби;
3. якщо дитина їсть;
4. після сну;
5. перед сном;
6. під час гри;
7. під час виконання завдання;
8. одразу ж після фізичної або душевної травми (падіння, бійка, погана оцінка) – необхідно перечекати поки зупиниться гострий біль (але це не означає, що необхідно утішати дитину);
9. якщо дитина не справляється зі страхом, з лінню, з рухливістю, з роздратованістю, із будь-яким недоліком, але щиро намагається його подолати;
10. у всіх випадках, коли у дитини щось не виходить;
11. якщо внутрішні мотиви вчинків найпростіших або найстрашніших порушень вам не відомі;
12. якщо ви самі в поганому настрої, якщо втомилися, якщо роздратовані. В цьому стані гнів завжди не правий.

Коли не потрібно хвалити 

1. Похвала має властивість наркотику: ще й ще! І якщо було багато і стало менше, або взагалі не стало, у дитини може виникнути стан непотрібності, самотності і, можливо, страждання.
2. Не можна хвалити за те, що досягнуто не своєю працею (фізичною, розумовою, душевною).
3. Якщо дитина не заслужила, не долала труднощів – немає за що хвалити.
4. Похвали потребує кожна дитина, у кожної є своя норма похвали, ця норма завжди змінюється і треба її знати. Якщо дитина ослаблена, травмована фізично або душевно, хваліть її кожен день!

Похваліть дитину зранку, якомога раніше! І похвала на ніч (або просто поцілунок) теж не зашкодить…

10 золотих правил виховання щасливих дітей

1. Формуйте самоповагу

2. Навчіть дитину спілкуватися

3. Пильнуйте, щоб дитина не стала "телеманом"

4. Виховуйте відповідальність і порядність

5. Навчіть дитину шанувати сім'ю

6. Живіть у хорошому оточенні

7. Будьте вимогливими

8. Привчайте дитину до праці

9. Не робіть за дітей те, що вони можуть самі

10. Розвивайте інтелект дитини
 

Поняття патріотизму у всіх викликає досить змішані почуття і емоції. Для одних - це дуже важливо , для інших - нічого особливого , треті - поняття не мають, про що йде мова. Але все ж для багатьох постає обов'язковим бути самому патріотом, і так само виховати своїх дітей.

Почуття патріотизму є в душі у кожної людини, але необхідно його просто пробудити, зуміти достукатися і поставити правильні життєві пріоритети. Саме цим і повинні займатися батьки, які хочуть виховати патріота в сім'ї.

Але з чого почати? Існує кілька рекомендацій, які допоможуть знайти відповідь на питання як виховати патріота в сім'ї.

Ми живемо в найкращій країні.

Якщо ви щиро бажаєте виростити дитину патріотом, не кажіть при ній погано про ту країну, де ви живете. Адже Батьківщину, як і батьків, не вибирають. І повірте,як би вам не здавалося, що десь краще, це не зовсім правда. У кожній країні є свої проблеми, свої труднощі і з екрана телевізора нам їх ніхто не показує. Всі хочуть , щоб про них думали тільки добре .Тому не допускайте при дитині вираження великого невдоволення про вашу Батьківщину, говоріть більше позитивного. Але в той же час не сильно прикрашайте ситуацію, вчіть дитину бути ще й реалістом .

Обов'язково подорожуйте.

Не потрібно відразу їхати за кордон, і в рідній країні є маса місць, від яких просто дух захоплює. Та й напевно ви ще не встигли скрізь побувати.Показуйте дитині на наочності всю красу і захоплюючу історію рідного краю.Пам'ятайте, що скоро ваша дитина стане зовсім дорослою, і зможе самостійно робити свої, вже дорослі висновки, і мати власну думку. І якщо з дитинства закласти маленьке зернятко патріотизму, воно потім зможе прорости.

Культурний розвиток дитини.

Нехай вам абсолютно комфортно на улюбленому дивані, і не хочеться нічого окрім як чашечки чаю і подивитися телевізор - вставайте і йдіть з дитиною в музей, на виставку, в ляльковий театр, на дитячий концерт . Культурний розвиток дитини з ранніх років є невід'ємною частиною зародження почуття патріотизму. Якщо ви разом відвідували такі заходи з раннього дитинства, то є велика гарантія того, що і далі, вже в більш старшому віці у дитини буде інтерес продовжувати такі відвідування . Пам'ятайте, що зараз головним прикладом для наслідування є ви, так що не робіть так, що б потім було прикро за втрачену можливість.

Більше позитиву .

Діти дуже чутливі до емоційного стану їх батьків. Якщо вам погано, то дитині теж буде не по собі. Тому, як би в житті не траплялося, намагайтеся налаштовувати себе на позитивну хвилю. Знаходьте позитив у будь-яких діях. Так ви не лише уникнете песимістичного настрою дитини, але так же навчите її легше справлятися з проблемами, не опускати руки ні за якої ситуації, і так само завжди знаходити чому радіти. Виховати патріота неможливо в атмосфері вічної проблеми, поганого настрою і відсутності віри в майбутнє.

Підтримуйте свою дитину.

При бажанні виховати патріота в сім'ї, головне підтримка . І мова йде про всебічну підтримку . Прагнення до патріотизму повинно бути не тільки у вас, але і у вашого близького оточення. Живучи в такій атмосфері, дитина в майбутньому буде намагатися відтворити її вже в своїй сім'ї. Так само підтримуйте свого малюка в його поглядах , захопленнях, інтересах . Хваліть за успіхи і правильно зроблені висновки з скоєних вчинків чи проступків. Пояснюйте дитині, чому ви поступаєте по відношенню до нього або іншої людини саме так, а не інакше, і просіть, що б він аргументував свої вчинки так само.Навіть якщо ви не бачите перспективи, все одно намагайтеся проявити свою віру в дитину. І раптом у нього дійсно все вийде. Такі відносини зроблять ваше спілкування більш близьким, дозволять заробити авторитет перед дитиною, а так само більше контролювати його дії.

 

          Стиль відношення батьків до дитини впливає не тільки на становлення тенденції до певного стилю дитячої поведінки, але і на психічне здоров'я.

Так, невпевненість дитини в позитивному відношенні до себе дорослого або, навпаки, упевненість саме в неактивній оцінці його, як осіб провокує пригнічену агресивність, якщо дитя сприймає відношення дорослого до себе як негативне, то спроби дорослого спонукати дитяти до спілкування викликають у нього стани збентеження і тривоги. Тривалий дефіцит емоційного співзвучного спілкування навіть між одним з дорослих і дитям породжує невпевненість останнього в позитивному відношенні до нього дорослих взагалі, викликає відчуття тривоги і відчуття емоційного неблагополуччя. Під впливом досвіду спілкування з дорослими у дитини не лише формуються критерії оцінки себе і інших, але і зароджується дуже важлива здатність – співчувати іншим людям, переживати чужий жаль і радощі як власні. У спілкуванні з дорослими і однолітками він вперше усвідомлює, що потрібно враховувати не лише свою, але і чужу точку зору. Саме з налагодженої системи взаємин дитини з дорослим і починається орієнтація дитини на інших, тим більше, що віна також потребує визнання оточуючих людей.

Фактори, що впливають на психічне здоров’я дитини.

У психологічній літературі виділені, і досить глибокий проаналізовані чинники, що роблять вплив на психічне здоров'я дитини і, зокрема, на виникнення невротичних реакцій. Більшість з цих чинників носять соціально-психологічний, соціально-культурний і соціально-економічний характер.

Соціально-культурний характер чинників, що роблять несприятливий вплив на психічне здоров'я, обумовлений прискоренням темпу сучасного життя, дефіцитом часу, недостатніми умовами для зняття емоційної напруги і для розслаблення. Наслідком цього є надмірна завантаженість батьків, їх невротизація, поява безлічі особових проблем у поєднанні з недостатньою обізнаністю про дороги вирішення внутрішньо особових конфліктів і про можливості психологічної і психотерапевтичної допомоги. Подібна особова дисгармонія батьків знаходить своє віддзеркалення в розвитку дітей і робить негативний вплив на їх психіку.

На емоційну атмосферу в сім'ї і на психічний стан її членів впливають також соціально-економічні чинники, серед яких можна виділити такі, як:

·         Зайнятість батьків.

·         Незадовільні житлово-побутові умови.  

·         Стилі батьківського виховання.

Психічне здоров'я або нездоров'я дитяти нерозривно пов'язані також із стилем батьківського виховання, залежать від характеру взаємин батьків і дітей.

Існують наступні стилі батьківського виховання:

1.Демократичний

2.Контролюючий

3.Змішаний

      Демократичний характеризується високим рівнем прийняття дитини, добре розвиненим вербальним спілкуванням з дітьми, вірою в самостійність дитини у поєднанні з готовністю допомогти їй у разі потреби. В результаті такого виховання діти відрізняються умінням спілкуватися з однолітками, активністю, агресивністю, прагненням контролювати інших дітей (причому самі не піддаються контролю), хорошим фізичним розвитком.

         При контролюючому стилі виховання батьки беруть на себе функцію контролю за поведінкою дітей: обмежують їх діяльність, але пояснюють суть заборон. В цьому випадку дітям бувають властиві такі риси, як слухняність, нерішучість, неагресивність.

         При змішаному стилі виховання діти найчастіше характеризуються як слухняні, емоційно чутливі, неагресивні, байдужі, з бідною фантазією.

 Типи "неправильного" виховання

1. Неприйняття, емоційне відкидання дитини (усвідомлюване або неусвідомлюване), присутність крутих регламентуючих і контролюючих заходів, нав'язування дитяті певного типа поведінки відповідно до батьківських понять про «хороших дітей». Інший полюс відкидання характеризується повною байдужістю, потуранням і відсутністю контролю з боку батьків.

2. Гіперсоціальне виховання – недовірливе відношення батьків до здоров'я, успіхів в навчанні свого дитяти, його статусу серед однолітків, а також надмірна заклопотаність його майбутнім.

3. Егоцентрична – надмірна увага до дитяти всіх членів сім'ї, привласнення йому ролі «кумира сім'ї», «сенсу життя» .

Всі негативні чинники пов'язані з проблемою невротизації дитини , тобто з причинами виникнення і перебігу хвороби. Безумовно, самим кращим профілактичним засобом є хороші стосунки батьків з дітьми, розуміння батьками внутрішнього світу свого дитяти, його проблем і переживань, уміння поставити себе на місце своїх дітей.

Проблема збереження психічного здоров'я дітей і профілактики його порушень є предметом пильної уваги фахівців різних областей: медиків, педагогів, психологів. Проте не менш важлива роль в її рішенні належить і тим, хто бере в житті дітини безпосередню участь і має з ними щоденний контакт – батькам.

Природне бажання всіх батьків – уберегти, застерегти свою дитину від можливих неприємностей в житті. Проте постійно контролювати і поправляти кожен його крок, вирішувати за нього його власні проблеми – справа нереальна і абсолютно неефективна. Тому єдине і найбільш розумне, що можуть зробити батьки – це підготувати своїх дітей самостійно долати труднощі життя.